Відчуваючи, що настають його останні дні, старий жид зібрав усіх своїх синів. Він уважно оглянув кожного, а відтак почав поволі говорити.
— Діти мої. Я відчуваю, що година моя вже близько. Я не хочу відходити на той світ, залишивши тут незавершені питання. Инакше вони будуть мучити мене. Тому слухайте, що я кажу й уважно все записуйте. Вся надія на вас.
— Кажи, батьку. — Твердо сказав старший син. — Ми тебе не підведемо.
— Мойша Кацман винний мені п’ять тисяч.
— Не хвилюйся, батьку. Мойша живе через два дома; ми доконче стягнемо з нього ці гроші.
— Ізя Фішман винний мені шість тисяч.
— Він тепер поїхав ув Одесу, але нічого, ми поїдемо до нього й вернемо гроші.
— Лазар Рабинович винний мені вісім тисяч.
— Він тепер лаштується в Ізраїль, але нічого, ми встигнемо його перехопити до від’їзду.
— І найголовніше, сини. — Старий жид підвівся на ліжку, його очі виблискували. — Я винний Фімі Зільберштейну десять тисяч!
— Мерщій, принесіть води й ліки. – Закричав старший син. – Тато щойно впав у забуття й почав марити!