Весняним лугом походжає здоровезний ведмідь: нюхає квіточки, слухає пташиний щебет… Культурно відпочиває, отже.
Раптом помічає десь удалині якусь білу цятку й починає за нею стежити. Та цятка, наближаючись, поволі перетворюється на білу кульку. Ведмідь і не помітив спершу, що та кулька — заєць насправді.
Підбігши до ведмедя, заєць гне пальці й починає верещати: — Слиш ти, лох касалапий, асфабаді мнє дароґу, понял, казьол?
Ведмідь продовжує нерухомо стояти, байдуже дивлячись на зайця.
Заєць: — Ти чьо, урод, нє слишиш? Я сказал, давай дарогу, єслі в морду нє хочєш!
Ведмідь ані руш.
Заєць продовжує свої наскоки: — У тєбя чьо, уши гавном забіти? Єслі ти через 10 сєкунд нє сдвінєшся, я тє ачко разорву, понял, ти, підар ванючій? Раз… два… три…
Глухуватий ведмідь знуджено пирхає, повертається до зайця задом, вивалює на нього вміст свого кишковника й неквапом іде геть.
Минає хвилина, друга, вже й мухи злетілися…
Нарешті заєць спромагається висунути голову з цієї купи. Трохи прочистивши рота, він верещить услід ведмедю: — Чьо, абасрался?
Анекдоти про…
Також весело
— cмішні цитати щодня
— фільми українською