Збагатився

Стою я якось в аеропорту, зустрічаю жінку з Італії… Літак затримується, згідно повідомлень, уже години на три, я тихо звірію… Поруч звіріє ще один чоловічок інтелігентного вигляду: окулярики, крисаня, кейсик… Підходить він до мене, весь жметься й просить потримати його кейс пару хвилин, поки він у туалет збігає. Я людина за вдачею добра — погодився, й от стою… Пів години… година… півтори… Я уже не озвірілий — я розлючений…
Нарешті, підхожу до сержантика аеропортового відділу й змальовую йому ситуяцію з кейсом. Він просить мене пройти з ним. Приходимо в опорний пункт, починаємо оформляти кейс, протокол, як належить, мої паспортні дані, опис ситуяції… Нарешті дійшли до опису вмісту кейсу… Відкриваємо… Мама моя рідна! Щоб я здох! Кейс до самого верху напакований великими евро-банкнотами в банківських упаковках!
Я ледь бороду свою одним ковтком не зжер від розуміння того, що це я собі не привласнив! Відчуваю себе останнім лохом, немає сил навіть лаятись на себе! Дивлюся, а люди в формі протокольчик тихенько зібгали й сором’язливо так переглядаються між собою й кейсом… І тут їх як укурвило, кинулись вони до кейсу й но собі пачки ці розпихати в усі кишені, а я стою слину ковтаю…
Але сержантик зглянувся й каже: — Чого стоїш, годувальник ти наш!? Собі набирай, що ж ми, зовсім уже?!
Кинувся я до кейсу, забув, як мене звати, й почав також набирати собі бабки… набираю, набираю, набираю, набираю…
Прокидаюсь — уся ковдра в труси заправлена…

Мітки: багатство, відкриття, гроші, ілюзія, міліція, перевірка, побут, пригода, сон, стосунки, час