— Сволота, покидьок, жеребець! — кричала жінка, нервово закидаючи речі в пухлі валізи. — Я витратила на тебе найкращі роки свого життя! І це твоя вдячність?
Її чоловік байдуже сидів у кріслі, навіть не дивлячись на дружину. Його обличчя було втіленням спокою.
— Ну скажи, як ти дізнався? — раптом спитала жінка. — Хоча ні! Я й так знаю! Ти ніколи не довіряв мені, стежив за мною й безпричинно ревнував! Подумаєш! Одна маленька пригода, хвилинне, яке ні до чого не зобов’язує… Та й було воно давно! Звідки ти дізнався про санаторій? Лідка розповіла?
Чоловік мовчав, жоден м’яз на його обличчі не тіпнувся.
— Точно! Лідка! Вона на тебе давно накинула оком, от і розпатякала. Найкраща подруга називається! Все! Я йду від тебе, так і знай, мені не потрібний чоловік, який злигався з моїми подругами й стежить за мною!
Она рішуче грюкнула дверима. За якийсь час, в такій гнітючій тиші, чоловік стримано видихнув, наче затримував подих, потім узяв телефон, набрав номер:
— Привіт, Васю…
— Ой! Здоров був! На й як пройшло?
— Слухай, справді дієвий метод. Тільки знаєш, як складно було?
— Я попереджав. Але, молодець, що зважився. Твоя вже пішла?
— Ага, дверима грюкнула, тиша як в раю тепер! И стільки всього, виявляється, в неї було! А я й не знав. Як ти й казав, вона сама все розповіла. Не витримала.
— Хех! А всього й треба було так оце три дні просто помовчати, на них це так діє!