Одна жінка двадцять років пропрацювала на заводі самоварів, але за цей час так і не спромоглася придбати самовар. Утративши надію, вона написала листа до Центрального комітету Комуністичної партії: “Я вже 20 років працюю на заводі самоварів, але в мене самої дотепер немає самовара”.
Через якийсь час вона вкрай здивувалась, одержавши відповідь: “Шановна товариш …, на жаль, Центральний комітет не може допомогти вам у придбанні самовара. Однак, беручи до уваги ваш робочий стаж і заслуги, ми дозволяємо вам щодня виносити по одній деталі та самостійно зібрати самовар”.
За два роки жінка знову пише листа до ЦК: “Я втратила надію. Я все зробила, як ви написали. Щодня я приносила з роботи по одній деталі. І що в мене в остаточному підсумку є? У мене стоять дві ракети класу «Земля–земля», а самовару я так і не маю”.
[…] Пили. — А горілку пили? — Пили. — А коньяк? — Пили. — А ракетне пальне пили? — Пили. — А ти срати ще не ходив? — Ні!? — І не […]
[…] — Петре, а чому у вашій сім’ї всім командує дружина? — Бо для чоловіка сім’я — це тил, а для жінки — фронт. […]